|
З історії кооперації Львівщини
Кооперативна Львівщина шанує свою славну історію, започатковану у далекому 1883 році зі створення у Львові першої кооперативної установи на землях Галичини під назвою “Народна торгівля”, що дала поштовх потужному економічному відродженню краю.
Її засновник – Василь Нагірний, селянський син зі села Гірного на Стрийщині, який у роки навчання і праці у Швейцарії цікавився передовими методами господарського життя, знайомився з найкращим у тодішній Європі кооперативним споживчим товариством у Цюріху, бажаючи втілити досвід його роботи у рідному краю. Свідомого молодого українця найбільше дивував добробут швейцарців, адже ця країна має найбіднішу у світі землю і ставало соромно за свій рідний край з найкращими чорноземами, де панували нужда і голод. Тому, як пише давній часопис, бажав український студент підняти свій народ до тої висоти, на якій стояли інші.
У серпні 1882р., знехтувавши принадами особистої кар’єри, Василь Нагірний повертається до Львова і весь запал свого серця, всю невтомну енергію віддає суспільно-громадській праці для добра рідного народу. Його геніальні організаторські здібності проявилися у багатьох справах, та найбільше – у кооперації, що стала найголовнішим досягненням, найбільшою гордістю Галичини тих часів. Так склалося, що доля звела Василя Нагірного з Іваном Франком і обидва вони, селянські сини, переймалися болями української спільноти, що перебувала у складі Австро-Угорської монархії і розуміли, що справа її порятунку у власних руках.
Першою кооперативною програмою Галичини стала опублікована у газеті “Діло” праця Нагірного “Як собі люди у нужді помагають”, в якій він пропагував відомі йому методи кооперативної організації праці за прикладом першого в світі рочдейльського “Товариства справедливих піонерів” та зі своїх власних спостережень з досвіду діяльності швейцарських кооператорів, вказував на потребу поширювання серед широких народних мас кооперативних ідей, піднесення їх національної свідомості.
Василь Нагірний передбачав, що “Народна торгівля” розростеться “в дерево величаве, що обійме цілу Галицьку Русь”, стане гуртівнею для сільських і міських українських крамниць, буде закуповувати товари від виробників, минаючи спекулянтів і перекупників, навчить торгівлі український люд і поставить його на місце чужинецьких купців.
Так і сталося, адже на відміну від першого в Україні Харківського споживчого товариства, що проіснувало недовго, наша “Народна торгівля” в скорому часі стала Крайовим Союзом споживчим зі складами і крамницями по всій Галичині. Вона мала тісні зв’язки з гуртівнями англійської і німецької споживчої кооперації, з голландськими, італійськими, американськими фірмами, безпосередньо із закордонними товаровиробниками. “Народна торгівля” взяла на себе важке і відповідальне завдання з організації збуту товарів українського промислу, витісняючи чужинецькі товари. Першочергова увага приділялась товарам кооперативного виробництва, що займали 58 відсотків від їх загальної реалізації.
“Народна торгівля” була також постачальником селекційного насіння для західноукраїнського села, організаційним і закупівельним центром для міських і сільських крамниць, школою підготовки українського населення до торгівлі, адже за роки свого існування вивчила 2200 фахівців торгівельної справи та підготувала грунт, на якому формувався український кооперативний рух та вступив на шлях свого переможного розвитку. Від 1913 року “Народна торгівля” входила до складу Міжнародного кооперативного альянсу, а її членами були такі відомі особистості, як Іван Франко, Корнило Устиянович, Кость Левицький, Олександр Барвінський, Михайло Павлик, Філарет Колесса та інші.
Наступною кооперативною гілкою, створеною у нашому краю, була кредитна кооперація, започаткована зі створення у 1894р. у Перемишлі першої кредитної кооперативи “Віра”. Її засновник – Теофіль Кормош, виходець зі села Воля Арламівська на Мостищині. Вже через рік у Львові був заснований перший кооперативний банк “Дністер”, а ще через три роки Костем Левицьким, Степаном Федаком і Ярославом Кулачковським був заснований Крайовий Союз кредитовий, який згодом дістав назву “Центробанк” і став верховним об’єднанням сільських кредитних кооперативів райффайзенського типу та міських “Українбанків”. У 1939 році “Центробанк” об’єднував 561 райффайзенку, 114 “Українбанків”, 12 кредитних кооперативів службовців і крайовий кооперативний банк “Дністер”.
Однією з найповажніших кооперативних установ краю був відомий в усій Європі галицький “Маслосоюз”, Крайовий центр молочарської кооперації, найуспішніший західноукраїнський економічний проект першої половини минулого століття. Перша кооперативна молочарня була заснована у 1904 році у селі Завадові коло Стрия місцевим священиком, водночас композитором і диригентом Остапом Нижанківським. В скорому часі кооперативне молочарство охопило усі села навколишніх повітів. Заснований у 1907 році Крайовий Господарсько-молочарський Союз об’єднував до першої світової війни близько сотні молочарських спілок по усій Галичині.
Важка повоєнна відбудова знищеного дощенту молочарства краю випала на долю справжніх мужів ідеї і праці Андрія Палія, Андрія Мудрика та їх побратимів. Кооперативне молочарство охопило усі села Галичини, де функціонувало більше трьох тисяч молокоприймальних пунктів. Виготовлене кооперативне масло заволоділо не тільки внутрішнім ринком краю, а і здобуло добру славу за кордоном. Від 1926 року “Маслосоюз” експортував масло до Англії, Австралії, Німеччини, Франції, Данії, Чехословаччини, Палестини. Річний експорт масла перевищував 800 тонн, торги “Маслосоюзу” сягали 15 млн. злотих і давали щорічно близько мільйона злотих прибутку.
Четвертим галузевим кооперативним центром був “Центросоюз” – Крайовий Союз заготівельно-збутових кооперативів, який забезпечував збут сільськогосподарської продукції, заготовленої у селах низовими кооперативами, поставляючи взамін усі необхідні товари і готівку. Свої витоки “Центросоюз” бере зі села Олесько Буського району, де у 1898 році братами- священиками Томою і Юліяном Дуткевичами було створене перше товариство “Сільський господар”. У 1911р. був утворений “Крайовий Союз господарсько-торговельних спілок”, а у 1924р. на його базі постав “Центросоюз” – організаційний центр закупівельно-збутової кооперації.
Річні торги “Центросоюзу” сягали 35 млн. злотих, від населення закуплялось і продавалось на внутрішньому і закордонних ринках 12 тис. голів свиней, більше 100 тонн птиці, 90 млн. штук яєць, 53 тис. тонн зерна тощо. Від 1924 року “Центросоюз” експортував продукцію сільського господарства до Австрії, Англії, Італії, Іспанії, Німеччини, Чехословаччини. У Львові він спорудив зразкове потужне м’ясопереробне підприємство, збудував промисловий млин, шкірзавод, фабрику мила і свічок.
Усі чотири крайові кооперативні центри були об’єднані у Ревізійному Союзі українських кооперативів, що був організаційно-ідеологічним осередком західноукраїнської кооперації. До складу Ревізійного Союзу входили на правах самостійних членів близько 450-ти виробничих кооперативів, що мали фабрики і підприємства з виготовлення продовольчих і непродовольчих товарів. Серед найкрупніших – “Суспільний промисел”, “Луна”, “Пражінь”, “Будучність”, “Золотий колос”, “Труд”, “Гарбарня” та інші, що шили одяг і взуття, ткали килими, виготовляли цеглу, столярні вироби, кондитерську продукцію, пекли хліб, одним словом виробляли те, що було потрібне кожній родині у щоденному побуті.
Неоціненною була просвітницька робота, що здійснювалась Ревізійним Союзом українських кооперативів. У січні 1904 року вийшло у світ перше кооперативне видання: економічно-господарський місячник “Економіст”, що друкувався до першої світової війни. (До речі, його примірники зберігаються у нашому музеї, що функціонує при коледжі). Від 1921 року офіційним органом РСУК був тижневик “Господарсько-кооперативний часопис”, згодом видавався місячник “Кооперативна республіка”, ілюстрований часопис “Кооперативна родина”, “Календарець українського кооператора”, друкувались фахові видання “Кооперативне молочарство”, “Кредитна кооперація”. У 1936-1938рр. був відзнятий художній довгометражний кооперативний фільм “До добра і краси”, що був першим кооперативним фільмом у світі.
Виконуючи заповідь рочдейльських кооператорів дбати про освіту і громадське виховання своїх членів усі кооперативи Галичини виплачували “Просвіті” постійні річні внески по 12 злотих, значні суми офірувались на потреби інвалідів української армії, на допомогу вдовам і сиротам. При розподілі прибутків центральних, окружних і низових кооперативів призначались стипендії здібним незаможним учням і студентам, посильну допомогу отримувала українська наука, література, мистецтво.
Усі повітові союзи дбали про розвиток шкільних кооперативів, чисельність яких сягала 250 одиниць. Курс з історії та теорії кооперації викладався у греко-католицькій Богословській Академії, ректором якої був Йосип Сліпий, освітньо-кооперативний курс був організований при Союзі українок.
У 1938 році розпочав свою діяльність трирічний кооперативний ліцей РСУК у Львові, засновником і директором якого був видатний вчений і громадський діяч Ілля Витанович, доктор філософії, професор, автор унікальної праці “Історія українського кооперативного руху”, виданої у Нью-Йорку у 1964 році.
Варто зазначити, що усі кооперативи до 1939 року вели непримиренну боротьбу з алкоголізмом і ніколи не торгували горілчаними напоями, адже кооперативний рух має вищі завдання, аніж лише задоволення потреб своїх членів. Його мета – всебічний і культурний розвиток громади, серед якої працює кооперативна організація, тому ця норма була регламентована кооперативним статутом і неухильно дотримувалась.
Осередками поборювання недуг і вогнищами їх профілактики та суспільної гігієни були кооперативи здоров’я, перша з яких була заснована у Ременові коло Львова. У новітній побут входили кооперативні свята, що проводились 30 вересня у день св. Софії, Віри, Надії і Любові. Одним з найвеличніших було свято Прапора української кооперації, що відбулося у червні 1934 року у Львові з нагоди 30-ліття Ревізійного Союзу українських кооперативів, на яке зібралося понад 15 тисяч кооператорів з усіх куточків галицького краю. Посвяту прапора здійснив духівник західноукраїнської кооперації митрополит Андрей Шептицький, який стверджував, що кооперація – це потіха народу, на якій грунтується його добробут. Актуальними і донині є пророчі слова митрополита: “Нехай будучі покоління возьмуть у свої руки промисел і торгівлю, бо бідний той народ, що не має свого промислу, а торгівлю ведуть чужинці.”
За умов чужинецького австро-угорського, згодом польського панування українська кооперація перероджувала села і міста, змодернізований український стиль кооперативних крамниць тішив своїх і викликав подив чужинців. Професор Ілля Витанович у своїй праці “Історія українського кооперативного руху” зазначає: “По містах і селах піднялися до мирного змагання люди, які хотіли України великої, багатої і щасливої. Кожне село, кожна місцевість мала амбіцію створити свою кооперативну крамницю, касу, молочарню. Народ захопився завданням творити історію з малих діл своєї щоденної праці, об’єднаної в солідарній кооперативній громадсько-економічній організації, яка підсилювала його бажання бути господарем на своїй землі.”
У 1939 році постановою № 1618 Ради Народних Комісарів УРСР і КП(б)У, підписаної Хрущовим і Корнійцем, уся кредитна кооперація, кооперативні банки були передані банкам УРСР, кооперативні фабрики, заводи, підприємства – Укрпромраді, підприємства “Маслосоюзу” – молокотрестам і маслотрестам, на матеріально-технічній базі кооперації у містах постала державна торгівля, а сільська споживча кооперація була приєднана до Укоопспілки.
Історію творять особистості, це – річ незаперечна. Золотими літерами на її сторінки вкарбована постать Костя Левицького, засновника і довголітнього керівника Крайового Союзу кредитового, Крайового Союзу ревізійного, який понад півстоліття невтомної праці віддав розвиткові кооперації краю, розбудові майже усіх ділянок українського національного життя. Він був досконалим юристом, автором кооперативних статутів, численних правничо-організаційних праць, а також видатним громадсько-політичним діячем, автором безцінних історико-меморіальних творів. У роки відродження державності в Галичині Кость Левицький був першим президентом Західноукраїнської народної республіки. У 1939 році 80-річний Левицький був ув’язнений спершу у львівській, згодом у московській тюрмі на Луб’янці, зазнавши на схилі літ грубого беззаконня, дивлячись, як перетворюється на руїни громадська праця, скроплена потом, зігріта любов’ю майже чотирьох поколінь і в такому світі він більше жити не хотів.
Ми шануємо пам’ять одного з найвидатніших кооператорів краю Остапа Луцького, колишнього керівника Ревізійного Союзу українських кооперативів, що у розквіті літ трагічно закінчив своє життя немічним інвалідом в концентраційному таборі у Котласі, в холодній архангельській тундрі і пам’ятаємо його життєве кредо : “Де активні і свідомі люди – там і в найтяжчих умовах удаються великі діла.”
Повертаються до нас із забуття імена Юліана Павликовського, Омеляна Саєвича, Костя Паньківського, Євгена Храпливого, Юліяна Шепаровича, Євгена Олесницького, Ольги Бачинської, Олени Степанів-Дашкевич, Дениса Коренця та багатьох інших діячів кооперативного руху, які залишили нам у спадок високу духовну силу і глибоку віру в кооперативну ідею, у найкращий громадський лад і суспільну справедливість.